Парентифікація: коли дитина бере на себе роль дорослого. Причини, наслідки & як зцілитися

Колаж створено на Pinterest

У здорових стосунках батьки беруть на себе роль давців, тоді як роль дитини полягає в отриманні турботи та підтримки. Батьки забезпечують дитину їжею, притулком та одягом, надають доступ до медичної допомоги та освіти і опікуються емоційним та психологічним добробутом. Задовольняючи ці фізичні та емоційні потреби дитини, батьки створюють безпечне та сприятливе середовище, яке дозволяє дитині досліджувати світ, вчитися та рости. Ця допоміжна основа також дозволяє розвивати почуття довіри, незалежності та стійкості, які допомогають дитині долати виклики дитинства та підліткового віку.

Парентифікація являє собою викривлену динаміку, в якій традиційні ролі дитини та батьків поміняні місцями. Замість того, щоб батьки надавали дитині необхідну підтримку та турботу, на неї покладають обов’язки та ролі, які перевищують її можливості розвитку. Зрештою, у цьому сценарії дитина дає батькам більше, ніж вона отримує натомість, що призводить до дисбалансу в стосунках.

Емілія, 15 років. Емілія піклується про своїх двох молодших братів і сестер. Вона готує їжу, допомагає їм із домашніми завданнями та стежить, щоб діти не пропускали заняття. Сергій, 17 років. Батько Сергія залежний від алкоголю, тому Сергію доводиться працювати неповний робочий день, щоб оплачувати рахунки та закривати кредити. Марта, 20 років. Марта постійно вислуховує та заспокоює свою 50-річну матір, яка переживає важке розлучення. Сама Марта вчиться у коледжі і переживає свій стрес.

Як проявляється парентифікація

При емоційній парентифікації дитина надає батькам емоційну підтримку та комфорт, діючи як довірена особа або терапевт. Дитина також виступає посередником під час конфліктів між батьками, намагаючись розвіяти суперечки, заспокоїти напругу та зберегти мир у родині.

Інструментальна парентифікація передбачає, що дитина бере на себе обов’язки, пов’язані з домашніми справи (приготування їжі, прання, прибирання), турбота про братів і сестер. Іноді також дитині доводиться займатися фінансами родини та працювати, щоб допомогти батькам.

Чому виникає парентифікація?

Парентифікація відбувається, коли діти беруть на себе ролі та обов’язки часто через емоційну незрілість їхніх батьків, важкі обставини чи проблеми зі здоров’ям. Емоційно незрілі батьки можуть покладатися на емоційну, фізичну чи фінансову підтримку своїх дітей. Сім’ї, які стикаються з такими проблемами, як розлучення, фінансові труднощі чи міграція, можуть ненавмисно змусити дітей виконувати дорослі ролі, щоб полегшити важкий період. Крім того, батьки, які зазнали жорстокого поводження в дитинстві або мають проблеми з психічним здоров’ям чи зловживанням психоактивними речовинами, можуть відчувати брак емоційної регуляції, що ще більше підштовхує дітей до ролі опікунів. Деяким батькам також може бракувати необхідних навичок чи підтримки для виховання, або вони можуть несвідомо повторювати моделі поведінки, які спостерігалися під час їх власного виховання, увічнюючи цикл батьківства через покоління.

Наслідки парентифікації

01. Пригнічені потреби. Діти беруть на себе дорослі ролі та обов’язки часто за рахунок їхніх власних потреб та емоцій. Бажаючи догодити батькам і зберегти сімейну гармонію, вони вчаться придушувати власні потреби, щоб уникнути конфлікту чи покарання.

02. Нездорові стосунки. Діти, які пережили парентифікацію, можуть відчувати труднощі в стосунках, тяжіючи до егоцентричних або нехтуючих партнерів. Їм може бути важко виражати власні потреби, не боячись бути відкинутими чи покинутими.

03. Затримка у розвитку. Діти беруть на себе дорослі ролі та обов’язки часто за рахунок їхніх власних потреб та емоцій. Бажаючи догодити батькам і зберегти сімейну гармонію, вони вчаться придушувати власні потреби, щоб уникнути конфлікту чи покарання.

04. Проблеми з психічним здоров’ям. Постійне придушення потреб може негативно вплинути на психічне здоров’я дітей, спричинивши тривогу, депресію, зловживання психоактивними речовинами та інші проблеми зі здоров'ям.

05. Накопичення гніву та образи. З часом у дитини може виникнути почуття образи та гніву на своїх батьків чи опікунів за те, що вони покладають на неї надмірний тягар.

06. Проблеми з власною ідентичністю. Діти беруть на себе дорослі ролі та обов’язки часто за рахунок їхніх власних потреб та емоцій. Бажаючи догодити батькам і зберегти сімейну гармонію, вони вчаться придушувати власні потреби, щоб уникнути конфлікту чи покарання.

Як зцілитися та перестати брати на себе роль дорослого?

01. Віднови зв’язок зі своєю внутрішньою дитиною

Робота з внутрішньою дитиною передбачає усвідомлення та визнання присутності внутрішньої дитини — тієї частини себе, яка зазнала труднощів у дитинстві, включно з вихованням батьків. Потрібно дослідити незадоволені потреби та емоції своєї внутрішньої дитини. Цей процес включає в себе вивчення почуттів покинутості, зневаги або переповненості, які могли виникнути в результаті того, що ти брала на себе роль одного з або одразу двох батьків у дитинстві. Цей процес також передбачає надання любові, турботи та підтримки, яких твоїй внутрішній дитині, можливо, бракувало в дитинстві. Ти сама маєш стати для себе турботливими батьком та матір’ю, закривши свої потреби у любові, підтримці, безпеці та комфорті.

01. Подумай, чого саме тобі не вистачило в дитинстві, та надай собі цей комфорт, турботу та підтримку. Стань сама собі батьком & матір’ю.

02. Щодня виділяй час для вправ візуалізації внутрішньої дитини. Уявляй себе дитиною та візуалізуй втішну та щасливу взаємодію з дорослим. Запропонуй своїй внутрішній дитині любов, підтвердження та підтримку.

03. Почни вести щоденник, щоб досліджувати свої почуття, спогади та досвід дитинства. Напиши листи своїй дитині, висловлюючи співчуття, розуміння та визнання труднощів.

02. Побудуй здорові особисті кордони

Встановлення кордонів із токсичними батьками може бути складним завданням, особливо якщо ти була дитиною, яка брала на себе батьківські обов'язки, і не вміла відстоювати власні потреби. Але все реально! Ось кілька порад, які допоможуть тобі побудувати здорові особисті кордони:

01. Перш ніж встановлювати межі, знайди час, щоб визначити власні потреби та пріоритети. Запитай себе, навіщо тобі потрібна ця межа і яких конкретних сфер твого життя вона стосується. 

02. Будь прямолінійною та чіткою щодо того, що тобі потрібно та чого ти очікуєш від своїх батьків. Уникай двозначності, оскільки це може призвести до непорозумінь.

03. Не вибачайся, коли встановлюєш межі. Повідомляй про них ввічливо та пам'ятай, що ти маєш право хотіти покращити свій психічний та емоційний добробут.

04. Почни зі встановлення суворих обмежень та поступово змінюй їх за потреби. Легше послабити межі з часом, ніж зробити їх суворішими постфактум. Подумай про встановлення меж як про процес переговорів, починаючи з твердих обмежень, а потім шукаючи компроміси.

05. Повідомляй батькам, коли твої кордони знов порушують. Можливо їх буде забагато на початку. Залишайся наполегливою та твердою у вирішенні будь-яких порушень своїх кордонів, підкреслюй важливість поваги до твоїх бажань. Для батьків це теж стрес і великі зміни — потрібен час та наполегливість, щоб змінити динаміку ваших стосунків.

03. Практикуй уважність та самоаналіз

Практики саморефлексії та уважності допомагають нам глибше зрозуміти себе, свої емоції та реакції на події у нашому житті. Спробуй поспостерігати за своїми думками, емоціями та фізичними відчуттями без суджень або зв'язування з ними. Просто помічай їх як спостерігач, нейтрально, збоку. Ти також можеш почати записувати свої думки, емоції та відчуття в щоденнику. Це допоможе  відстежувати зміни у своєму стані та розуміти, що спричиняє твої реакції.

---

Обіймаю. Бережи себе.