Чому твій мозок змушує тебе уникати важливого. Отже, що таке уникнення?

Колаж створено на Pinterest

Колись ти планувала поговорити з подругою про те, що тебе зачепило, але замість цього вирішила просто не дзвонити їй. Або відкладала похід до лікаря, бо «не зараз». Або, може, продовжуєш працювати на роботі, яка висмоктує з тебе всі соки, бо "а що, якщо інше місце буде ще гіршим?" Це все – прояви уникнення. І так, це стосується всіх нас.

Що таке уникнення і чому ми це робимо?

Уникнення – це психологічний механізм, який допомагає нам не стикатися з тим, що здається небезпечним чи неприємним. Коли наш мозок розпізнає ситуацію як потенційну загрозу, він активує тактику ухилення, щоб уникнути зайвого стресу.

• Емоційний рівень: ти не хочеш стикатися з болем, соромом чи страхом, тому відвертаєшся від емоційно важких тем.

• Когнітивний рівень: ти заперечуєш проблему, ігноруєш або раціоналізуєш її.

• Поведінковий рівень: ти зникаєш із життя людей, змінюєш тему розмови, зволікаєш.

Що нам дає уникнення?

• Полегшення. Ти відчуваєш себе так, ніби після важкого дня зняла тісне взуття: стає легше, але проблему це не вирішує.

• Ілюзію контролю. Коли ти "заморожуєш" проблему, тобі здається, що ситуація під контролем. Насправді ж це лише пауза, яке відкладає вирішення на потім.

• Економію енергії. Наш мозок обожнює економити свої ресурси. Оскільки стрес вимагає великих витрат енергії, уникнення сприймається як спосіб залишити більше сил на інші справи.

Чому це пастка?

Насправді страх лише росте. Уяви, що ти боїшся павуків, і замість того, щоб поступово до них звикати, просто уникаєш будь-якого контакту. Коли ти уникаєш павуків, твій мозок не отримує нової інформації, яка могла б спростувати твій страх. Ти не бачиш, що більшість павуків не агресивні і не становлять для тебе загрози. Щоразу, коли ти уникаєш павука, ти відчуваєш полегшення. Це підкріплює твою поведінку уникнення і мозок змушує тебе думати, що це єдиний спосіб захистити себе.

Проблем стає тільки більше. Уяви собі раковину, повну брудного посуду. Спочатку там лежить лише одна тарілка, потім з'являється ще одна, і ще... З часом їх стає так багато, що дивитися на цю гору вже страшно. Точнісінько так відбувається і з нашими проблемами. Відкладаючи їх на потім, ми лише збільшуємо їхню кількість та складність. І настає момент, коли ця "гора" стає настільки великою, що нам здається, ніби ми вже ніколи не зможемо її розібрати.

Життя звужується. Якщо ти уникаєш нових викликів, людей або ситуацій, які можуть бути потенційно складними, ти втрачаєш можливості рости, змінюватися та здобувати новий досвід. Твоє життя стає схожим на маленьку кімнату, в якій ти зачинила двері та вікна. Уникаючи викликів, ми самі собі створюємо пастку, в якій втрачаємо можливість здобути новий досвід та насолодитися всіма барвами життя

…а ще

Дослідження показують, що чим більше людина намагається уникнути стресових ситуацій, тим більше тривожності вона відчуває в довгостроковій перспективі. Це пояснюється тим, що мозок звикає до уникнення як до єдиного способу реагувати, а не вчиться адаптуватися до труднощів.

Що з цим робити?

01. Ловити себе в моменті. Став собі питання: "Чи я зараз уникаю? Чому? Чого я боюся?".

02. Практикувати "експозицію". Замість уникнення – поступово стикатися з тим, що лякає. Маленькі кроки знижують рівень тривожності та роблять ситуацію більш контрольованою.

03. Приймай дискомфорт. Замість того, щоб чекати, поки стане легко, навчися діяти навіть із почуттям невпевненості та страху.